|
Дремлик болотный (Epipactis palustris)
Не знаю, как Вы, дорогие коллеги к этому относитесь, но эта быстротечность, "быстропролетаемость" утра меня конкретно злит!:-) До заветного болота мне добираться целых 8 часов!!! Это ж нужно решить на работе, чтобы в пятницу на пол-дня раньше, иначе не успеешь и не будет на чём добраться... Тащишь по маршруткам рюкзачищи, и всё такое... Приезжаешь на место, ждёшь этого утра, как чуда! Возлагаешь меганадежды, чтоб и солнышко, и туман, и роса, и без ветра... так ждёшь, что от волнения не можешь уснуть! Но накопившаяся за трудовую неделю усталость даёт о себе знать и, наконец, отрубаешься. А утром подскакиваешь, благо если не проспал, и, предвкушая грядущую радость, на повышенных оборотах бегом туда в росу к комарам! И если всё сложилось с погодой, на горизонте забрезжит маленький хрупкий шанс найти что-то эдакое потрясающее! Но счастье это такое быстротечное, что, ничего толком не нашедши, вдруг видишь, как от ветра уже раскачиваются твои модели и роняют бриллиантовую росу... Я этот момент страшно не люблю! Хочется остановить время, нажать на кнопку "стоп", чтобы это утро не заканчивалось! Ума не приложу, как это время обмануть?...:-)
*********************************
Піднімалось сонце, поволі заливаючи знайому і бачену не вперше місцину світлом. Не поспіхом, але рішуче. Втомлені сонцем напередодні рослини у прохолодній темряві ночі напнули стебла наче струни і завмерли. Густо зібрані повсюдно кульки срібної роси не обважнювали рослини, а насичували і бентежили їх приємним торканням до лона загадкового початку Буття. Все напружилось в очікуванні, і в цілковитій тиші чекало сигналу з вище. Небо не розчарувало. Враз забриніло світло і в неповторно природній послідовності стали швидко рухатись, змінюватись його кольори. В одну мить стало тепло і радісно від цієї перевіреної мільярдами світлових років закономірності. Усім було обіцяно початок. Усі сподівались на продовження. Всі знали про завершення будь-якого початку. І всі тримались за мить між минулим і прийдешнім, намагаючись вблагати вічність, викрасти час для ранку й зупинити плин, аби відбутись по-справжньому саме тут, в цьому місці, в теперішньому. І кришталево ніжна засвітлена коручка. І майже невагомий комар. І ще спляча, але позуючи, муха. І фотограф, який відчув урочистість народжуваної миті й поділився з нами відкриттям легкості Буття через призму ранкової життєвої буденності однієї неповторної рослини.
Суцільна імпресія, що кличе нас бути світлими і в якій хочеться розчинитись. Браво.
Валентина Ставицька
|
